Я бачила, як крила виривали,
Кров візерунками стікала по спині.
Під ними залишались шрами,
Вони помітні навіть в темноті.
Я бачила, як душу розривали,
Немов струну, що більше не звучить.
В очах згасали зорі і світанки,
І світ здавався тьмяним у цю мить.
Я бачила, як лились сльози скорботи,
Гіркі, немов полин, у ночі самоти.
Їх стогін рвав мовчання,
Немов розколювався час.
Я бачила, як біль ставав молитвою,
Несмілою, мов полум’я свічі.
І попіл мрій здіймався над безоднею,
Зникаючи у сяйві далечі.
Я бачила, як тіні обіймались,
ті, що ніколи не повернуться у світ.
Як голоси у тиші завмирали,
Лишаючи по собі чорний слід.
Я бачила, як віра тане в попелі,
Надія задихається в пітьмі.
руки тремтіли в безпорадності,
Усе це було в мені.
Я бачила, як світло гасне в жилах,
Як тиша захлинається в собі.
І кожен крик, що був у моїх снах,
Немов відлунням бився в голові.
Я бачила, як я сама ставала
Болем, що тримає у вузді.
І все, що світ навколо розриває,
Живе в мені. Живе у самоті.
Санюта
