Крим

Сумуючий Крим, де небо в сльозах,
Там, де хвилі шепчуть про спогади враз.
Зелені гори і пісок золотий,
Тепер у тіні, де мрії мертві.

Сонце заходить за обрій далекий,
Вітер несе гіркоту розлуки,
Забутий голос, що кличе з глибин,
Земля, що страждає, і серце, мов тінь.

Там, де зливаються небо й вода,
Де колись звучала веселка завжди,
Тепер лише тиша, безрадосний день,
Залишилась тільки печаль на тінь.

Лише вітри, що проносять печаль,
І спогади, що в серці завжди, як сталь.
Сумуючий Крим, де вітер гуде,
Чи зможеш ти знову знайти свій шлях?

В твоїх просторах — мрії і кохання,
В тобі живе пам’ять про безмежні бажання.
Сумуючий Крим, та настане день,
Коли знову з’єднається серце й пень.
Вадим