Кришталь

Заламане світло, крізь призму зіниць,
Холодом місячним, проймає тепло.
Тіло стривожене схоже тремтить,
Почало вдихати, хоча й не могло.

Кристалами снігу, рахувати карати,
Боязко збитись, хоч це лише скло.
Скільки між інших, їм вартувати?
Ставляючи грань, одній на мільйон.

І у ніжності, гострих сльозах,
Місячним світлом, зламалася міць.
Тріщини болі, не в силі забрати,
Надію в очах, твоїх силоміць.
Павлюк Олександр