Кров

Кров.
Кров на підлозі , кров на столі.
Кров на тілі, кров у душі.
Але душі нема.
Там є лиш пустота.
І кров.
Багато крові.
І сльози.
Багато сліз.
Сльози на підлозі, сльози на столі.
Сльози на тілі , сльози в душі.
Але душі нема.
Там лиш пустота.
І немає нічого, в цім тілі
Крім сліз і крові, пустоти.
І бажання, бажання вмерти.
Таке сильне, найсильніше з них.
Найсильніше між крові, сліз і пустоти.
А кров , вона не кров.
Вона як грім.
Кипить, но скоро згасне.
Бо бажання стрімкіше за грім.
А сльози то не сльози.
То дощ.
Сильний ливень.
Але скоро стане слабким дощ.
Бо бажання сильніше, сильніше за дощ.
А пустота.
А пустота це пустота.
Вона ніщо, вона ніхто вона слабка.
Але вона й переможе те бажання.
Потім буде лиш пустота, кров, і сльози.
Але з’явиться щось нове.
Не таке . Не слабке, не стрімке, і не сильне.
Але хороше. Тепле.
Прекрасне.
Це кохання.
Воно зовсім маленьке, але зупинити це не можливо.
А потім час.
Такий нескінченний.
А потім дружба.
Хитра, і добра.
І всі вони вже такі які є.
І разом сотворили душу.
А з душею й прийшла назад загублена особистість.
І пропали.
Пропали, сльози, кров, бажання й пустота
І з’явилися душа.
Енн Ванденнахт