Перший вересень — Польща горить,
Німецький чобіт — смерть шле й кричить.
Та не один вовк — зі сходу другий,
Радянський меч теж ріже округи.
Сімнадцяте — Сталін вступає,
На землю Польську армії ллє.
А двадцять другого — святкують хижаки,
Ділять державу, стирають роки.
Брест — не місто, а символ ганьби,
Німець і совєт — пліч-о-пліч, як пси.
Договір дружби, зрада в рядках,
Кров на папері, смерть у словах.
Західна наша — шість областей,
Входять до складу чужих дітей:
Волинь, Львів, Рівне і Тернопіль,
Дрогобич, Станіслав — меч надії топить.
Червень сорок першого — Львів встає,
Стицько проголошує: "Воля іде!"
Та німець мовчить, обіцяє, не дає —
Знову зрада. І тінь у путі стає.
Північна Буковина й Хотин — мов сльоза,
У Молдові нова з’являється РСР-поза.
Все — радянізація, знищення суті,
Мову стирають, волю кладуть у трути.
Та недарма створювались ряди,
ООН і ті, хто хотів свободи.
У серцях — вогонь, у душах — клинки,
Боролися ті, що любили вінки…
Анатолій
