Лабіринт думок

Я заблукала в лабіринті
Думок, надій, переживань.
Не бачу виходу на горизонті,
Тож зустрічаю день без жодних сподівань.

Я знов на фронті із самим собою.
Рефлексія перетворилась в жах,
Стала невиліковною хворобою
І змушує мене прокинутись в сльозах.

Я намагаюся кричати з усіх сил,
Та відчуваю, що німою стала.
Я памʼятала, як колись літала,
Та лиш тепер збагнула, що не маю крил.

Самокопання лиш закопуванням стало
В могилу смутку та поневірянь.
І ніби із середини це пожирало,
Що стало причиною усіх страждань.

Ось знову я блукаю коридором.
Не знаю, чи знайду цей вихід і як скоро.
В думках питання переплітається з журбою:
Чи залишусь я тією, що була до цього?

Анастасія Трощин