Лебеді

Два лебеді на озері жили
І не розлучними вони були
Не знали суму ні печалі
Та разом з сонцем золотим
Вони стрічали в щасті день новий !
Він і вона, вона і він
Поняття як одне як не роздільне ціле
Якщо забрать одне, то інше втратить зміст життя
Загине й пропаде
Та щастя сяяло ще зрання у воді
Відбило горді постаті, немов у склі
Вони пливли як завжди разом в парі
Та були…
Та щастя краплі, ненависть і зло
Із роду разом не жило.
Вона і він не має більш її
Лиш постать лебедя… і в церкві
Сумний дзвін, лиш він…
І ворони у небі теж від горя плачуть,
бо бачать з неба лиш він..
Тепер один..
Вона пішла і бездиханне тіло її ніколи,
він ніколи не покине
Він плаче, сум і в серці щем
Пролила осінь сірим і сумним дощем.
Її нема, нема життя
Вона пішла у небуття.
Він трепетно хлюпоче воду, і згадує її чарівно-ніжну вроду.
Нема вже дня, лиш сум, пітьма,
Нема її нема…
Не хочу, не можу я загину
Без її тепла, чому, чому ж не я?
Піднявся в небо довго трепетав
І бездиханний поряд з нею впав
І знову разом ці птахи
Любов їм дана на віки…
Людмила Горобець