Легенда

Легенду я чула колись ще малою,
Про край де літа ластівки над горою.
Де води несуться й співа водограї,
В ланах серед жита зайців живуть зграї.
Там край де немає ні горя,ні лиха.
Де завше погода погожа і тиха.
Там спів солов’їний весь день не стихає.
Й здавалося б зла в тому місці немає.
Та хмар сизих вітром нагнало так тихо,
мов хвилею чорною прийшло в край той лихо.
Вітрами розлючено билось об скали,
Рівняло з землею лани із полями.
Куйовдило гриви зеленом лісам,
Й молитви воздались тоді небесам.
Усе живе впало немов на коліна,
Й просило рятунку в лихую годину.
Зібралось до купи і в битву вступило,
І тихо молитви свої говорило.
Легенда – історія тиха забута,
Рядками сторінки у книжку прикута.
Легенду в дитинстві мені розказала
Людина,що в краї молитви казала.