Листопадове кохання (продовження)

Артем обійняв її так міцно, ніби боявся, що вона знову зникне. Софія засміялася, її теплий голос лунав, як музика серед осіннього перону.
— Ти прийшов, — прошепотіла вона, заглядаючи йому в очі.
— Завжди би приходив, — відповів Артем, ховаючи обличчя у її волоссі.
Вони пішли містом, не відпускаючи одне одного. Вулиці були вкриті жовтим листям, у повітрі пахло кавою та дощем. Артем купив два гарячих капучино, як колись, і вони сіли на їхній улюбленій лавці в парку.
— Я боялася, що ти змінився, — зізналася Софія.
— Я боявся, що ти не повернешся, — відповів він.
Вона усміхнулася й дістала з сумки маленький зошит.
— Я писала тобі листи, але не надсилала.
Він відкрив першу сторінку. Там було написано: "Сьогодні я бачила осінь, і вона нагадала мені тебе."
Артем перегортав сторінку за сторінкою. В кожному слові було щось, що змушувало його серце стискатися.
— Ти весь цей час думала про мене?
— Завжди, — відповіла вона.
Осінь спадала на місто золотими листками, а разом із нею спадали всі їхні сумніви. Любов, яка чекала свого листопада, нарешті настала.
Марина Вітер