ну привіт, мій давній долютневий друзяко,
більше року минуло, вИділи по зав’язку всякого,
постаршали надто швидко, набрались тривкого гарту —
і згадувати не хочеться, і пам’ятати варто.
березень щосили горлає, але програє тиші.
знаєш, цієї весни ми такі заòбрійні і такі інші.
у кого є зброя — для того слова дурні і пропащі,
але ти пиши мені,
навіть коли писати нема що.
навіть коли довкола згустки кіптяви, плями знайомої крові,
пиши мені репліки безглузді і випадкові.
пиши мені, що повернешся, пиши про щирі обійми,
будь ласка, пиши — я збережу і перечитуватиму постійно.
бо літери мають владу, якої не відбереш.
тут багато війни, але любові багато теж,
тут багато недоброго, але віра уперто гніздиться.
тут свої і чужі. тут слова їх — тут їхня різниця.
тут усе ще я, тут усе ще ми — завдяки тобі,
я можу гоїти лише словом — інші методи заслабі.
скільки тортур, скільки розлуки, Боже, скільки листів —
у день, коли побачимось, спалю до біса усі.
Бешкет
