Стрибну на трамвая приступку,
зі дзвоном вперед покочу:
ось стрімко крокує Ступка,
ось каву п‘є Покальчук.
А ось – як взагалі повірити? –
навіть у горлі ком:
рудий весь з очима сірими –
Франко…
А це – граціозний, мов кіт
від самопальних кутюр,
геній, піжон, ерудит –
юний Роман Віктюк.
А ось для пані вибирає квіти
красень у шарфу помаранчевому…
Такого як не помітити?
Звичайно ж – Сергій Данченко.
У лабірінті вузеньких вулиць,
у млі незворушних століть,
наче пчілка у вулику,
старенький трамвай дзеленчить…
Обличчя суворих будинків
витягнуті, мов у Ель Греко.
Сонце спілою динею
десь майорить далеко.
Стрибну на трамвая приступку,
відчую, як тінь, самоту.
Підступить сльоза підступна –
я її проковтну…
Юрій Гундарєв
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
