Люблю Україну аж до сліз за повіками

Відчуваю під ногами українську землю.
Вона безкорисливо життєдайні сили дає.
На величному Дніпрі бачу гарну греблю
І Дніпрові схили, що символом України є.

Високо в небі пливуть небесні хмаринки
В далекій й чарівній, первозданній красі.
Виглянуло сонечко... Ніде – а ні росинки.
Я подаю скориночку хліба співучій птасі.

Радісно дивлюсь на вітчизняні простори
І ніяк не натішуся лісами, горами, ріками.
Дякую небесам за їх блакить, милі узори
Й люблю Україну аж до сліз за повіками.

Живу в цьому світі між небом та землею.
Прокидаюся ранесенько під спів солов'я.
Дорожу Батьківщиною, дітьми та ріднею
І, завдяки їм, відчуваю себе щасливою я.

Нема ж ріднішого краю, ніж Батьківщина.
Українське буду любити й леліяти в серці.
Радію та горджуся, що я – її рідна дитина.
Хай купається земля в щасті, як у веселці.

Люблю символіку, калину й чорнобривці,
Нашу мову, культуру та роботящий народ.
Вірю у відвойований мир у рідній домівці.
Нехай минає Україну темна хмара незгод!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко