Любов — це почуття красиві,
Як тихий спів весняних віт.
Вона у погляді щасливім,
У ніжних снах, де світ не спить.
Вона — в дощах, що б’ють у шибку,
Та в сонці, що крізь хмари йде.
Вона — у серця кожнім ритмі,
У слові, що не пропаде.
Любов — як пісня без кінця,
Що в душах наших розцвітає.
І навіть в мить важкого дня
Твій погляд знову надихає.
Вона — в мовчанні за столом,
В турботі про чужу людину.
У чашці чаю з молоком,
У затишку, де є родина.
Любов — у перших поцілунках,
У трепеті долонь зімкнутих,
У довгих літніх перегуках,
У мріях, ніжних й незбутних.
Вона не крик, не блиск, не гра,
Не драма в стилі мелодрами.
Це світ, де ніжність — не мара,
Це двоє — сильні і з крилами.
Любов — це вірність без причин,
Це вміння слухати мовчання.
Це бути з кимось без причин,
Пройти крізь бурю й ураган.
Це вміти плакати й прощати,
І знову будувати мрії,
Це разом падати, вставати,
І берегти серця надії.
Любов — це почуття святе,
Що час не може зруйнувати.
Коли в тобі воно цвіте —
Ти справді вмієш покохати
Мелих Іванна
