Давно не бачили пустих очей,
Які від болю вже втомились.
І через тяжкість тих опущених плечей,
Голова з спиною також похилились.
Руки вже побиті в кров,
Неначе, бійка йшла запекла, місяцями.
І мізки вже киплять від цих розмов,
Серце тяжко привести до тями.
Душа болить, коли бачу цю людину,
Ось тільки як би їй допомогти?
Поринути б їй в щастя на годину,
На певний час, від всіх проблем застерігти.
В таких життях відсутні всі моралі,
Допоки мудрості не наберуть.
Можливо цю людину бачив у дзеркалі,
А якщо ні, тоді не суть.
Анастасія Бондарєва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
