людино!

людино!
та невже не бачиш ти краси своєї,
та невже не чуєш голосу свого,
невже не розумієш долі,
що спіткала

людино!
схаменись, та оглянься ти навколо,
на світ у життєдайній всій його красі,
на поле, гори, річку, море,
що так і тягне погляд твій.
та не красою лиш ти маєш жить.

людино…
караєш ти себе бездумно,
невідомо, що зробивши,
наговорюєш на себе,
без причини, не до речі.

людино…
знову загубилась ти, я розумію,
може ще настане час,
та поглянеш ти на себе,
пошкодуєш про усе,
та часу не повернути,
в безрік і в пітьму пішли роки,
і хвилини та секунди підуть теж,
та ти лишись, молю тебе,
не залишай себе,
Федько Хмільник