Лютий – остання зупинка зими…

Лютий - остання зупинка зими,
Зими, що триває вже рік і на серці так важко!
Бо в пам'яті - біль, і тривоги, і сльози гіркі
За зламані долі, за втрачену мамину ласку.

За тата, який вже ніколи не прийде додому,
За сина чи дочку, що більше не знатимуть щастя,
За маму, яка не обійме вже сина ніколи,
За кожного, хто з рідними й друзями навік попрощався ...

Наш ворог лютує, а з ним - і зима без кінця,
Вона ніби каменем серце навіки закрила.
Забули ми вже, як то гарно квітує весна
І барвами як вимальовує осінь грайлива.

Усе ми забули, здається, але ж то не так,
Бо тихо ми мріємо, що найкраще у нас все ще буде.
Ще цвітом рожевим та білим буятиме сад,
Ще світлим, щасливим і радісним стане наш будень.

Ще трішки і проліски наші проводять зиму
Й лелеки додому повернуться у рідне гніздечко,
Вони ж так чекають, що рідну нестримну весну
Зустрінуть удома, хоч дорога додому й далека.

Бо вдома - найкраще, попри страх перед "завтра" й майбутнім,
Та віримо ми, що зима наша йде до кінця.
І дуже всі хочемо, щоб закінчились всі втрати болючі,
Та мріємо щиро, щоби закінчилась війна.

Ніщо на землі не є вічним, лиш віра у Бога,
А з нею - надія, яка в душі не згаса.
Все буде в нас добре і буде у нас перемога!
І буде в нас мир! І буде в нас справжня весна!