Лютий 2022

Ранок, сонце. Всі ми встали
В школу треба, а не спати.
День, як день. І ніч була.
Мати каже : не вставай…
Можна спати. Я до неба!
А на вулиці розруха
Всі лякаються й бояться,
Світ за ніч перевернувся і Зима настала темна…
Ходиш, думаєш, боїшся
Дослухаєшся не спиться…
Страшно так! А брат мій де?
Трубку він вже не бере.
Голос був у нього тихий.
Каже: треба мені їхать.
Друг був поруч пів життя,
Зараз десь чиїсь життя
Захищає і боїться.
Щож йому отамо сниться?
Чуєш? Шорох, грім гуде.
Серце вже немов німе.
Тут летить, а там гримить.
Мама каже: у підвал.
Гупа серце завмира.
Так в одну прекрасну Мить взять і весь світ переробить.
У новинах тільки числа у душі моїй не чисто. Де коли? В який момент? Люди стали наче лев. Тільки й знають, що ділить. Хочеться взлетіть на мить.
І закрити знову очі…
Брат тут поруч.
Друг бурмоче.
В очах спокій, а не страх
І не треба знов кричать!
Скільки треба всім нам щастя, щоб збагнуть, що воно є!
Друзі воїнами стали. Рідні люди плачу з нами. Було щастя – не цінити. Коли зникло, зрозуміли…
Тетяна