Лють

І поглянувши у очі
Повні сили, правди й віри,
Його доня ледь шепоче
"Повернися, тату милий"

Та враз в полі, серед днини,
Де гармати затрубили,
Звучить тихе, смутне "вибач"

"Вибач, сонце,
Вибач, милий…
Вже немає доні й сина".

Лютий звір вночі полює,
Підкрадається, пильнує,
Він – тиран, без сентиментів
Забив так, що ґрунт тремтів.

Тато бив за Батьківщину,
Мати свою та калину,
Вже його не зупинити,
Бо вони є Батьківщина.

Його помста – страшна,
Його дії – то гнів
За всіх, хто загинув,
За наших Богів.

І стане наш ясний день,
Спаде з душі гіркий камень,
Та лиш не вернути сенсу його –
Милої доні й сина малого.
Анна Швець