Лілея

Сяйливі пелюстки водою линуть,
Мов сніг, біленькі, йдуть.
Зі схилу – в урвище, й там гинуть,
Коротка їх життєва путь.

Вона цвіла, уквітчана росою
Світанків теплих, зимних вечорів.
Невдовзі у гонитві за красою
Забрали її з дому, що так грів.

Лілея спить, покинута людьми,
Яким потрібна була лиш на день.
Землі торкається грудьми,
Шкода їй часу для пісень.

Сяйливі пелюстки намокли у воді,
Не тонуть хоч, хвалити Бога.
Такі же гарні, як були й тоді,
Але на щастя їхня доля вбога.
Олександр