Літориця

Ти осоння мого мрія ночі,
Чудернацької думки сльоза…
Серед лиха мені твої очі,
Як в затінку холодна роса.

Навіть легіт, той тихо шепоче
І мурашками криє у слід,
Дуже дивно, що ти геть не хочеш
Говорити про це на весь світ.

Подивися на неї зваблибо
Серед всього, що є- це життя!
Ну скажи, хіба ж це не диво
Прокидатися з нею щодня?

Знов торкатись волосся строкате
І вдихати зелені гаї,
І так само тоді ж засинати,
Щоб приходила снами мені.

Навіть деколи ти невгамовна,
Ти буває гориш, як вогонь,
А коли наговоришся сповна,
То стаєш ти сувора, як бронь.

Так і хочеться вже у’явити,
Як проходжу я знов путівець,
Як ти будеш мені говорити
Де продовжиться тихий кінець.

Владислав ( ДИВАК )