Цей вірш – ліричне розмірковування про швидкоплинність часу і згасання емоцій. У ньому пейзажі пізнього літа переплітаються з відлунням кохання, створюючи атмосферу тихої величі та гіркуватої ностальгії. Тепло літа відлунює в спогадах про пристрасть, яка, як і пора року, минає, залишаючи по собі слід ніжності та легкого суму.
У вірші оживають образи сухих трав, нічного неба та руїн, що стають метафорами згасаючих почуттів. Рядки «Як спрагу тамують води – / Так літо лишає слід» підкреслюють паралелі між природними явищами та емоційним станом героя.
Повторювані строфи з питанням «Скажи мені – чи були ми / Літом…» акцентують на сумнівах і рефлексіях щодо минулих почуттів. Зміна завершальних слів у цих рядках – «Зневірені?», «Омріяні?», «Щасливими?» – відображає еволюцію емоційного стану від сумніву до прийняття.
Вірш завершується образом літа, що залишається в руїнах, символізуючи завершення як природного циклу, так і етапу в особистому житті. Це поетичне осмислення моменту переходу, де природа і кохання зливаються в єдину меланхолійну симфонію.
Цей вірш – спроба зберегти останнє тепло літа і почуттів, що розчиняються в осінній тиші.
Вірш ліг в основу однойменної композиції в музичному проекті.
Пізнє літо. Архітектура
Сонних трав у ночі руїнах.
І з чорного оксамиту
В руки падають зір перлини.
А рештки сухі комах
Нам позначили стежки лісу.
Витинає узор на очах
Сонце – вогненним списом.
Вдосвіта проростає спів
Над полями – пташиний.
Ніжно тіні лягають снопів
В руки річки натруджені, сині.
Як спрагу тамують води –
Так літо лишає слід.
На тілі розквітнув природи
Сухого багаття цвіт.
Замлоєні води липня,
Рястом липнуть до шкіри.
Скажи мені – чи були ми
Літом… Зневірені?
Пряних пестощів сухоцвіт
Під шкірою тане нам хвилею.
Ламаючи серця лід,
Літо згорає повільно.
Вже й тіні схилів далеких
Зникають, неначе сни.
Крізь дим і тумани – чутно,
Як тиша будує мости.
А хитке павутиння літа
Загусло між двох світів –
Там, де обіймає віти
Осінніх вітрів мотив.
Як спрагу тамують води –
Так літо лишає слід.
На тілі розквітнув природи
Сухого багаття цвіт.
Замлоєні води липня,
Рястом липнуть до шкіри.
Скажи мені – чи були ми
Літом… Омріяні?
Як спрагу тамують води –
Так літо лишає слід.
На тілі розквітнув природи
Сухого багаття цвіт.
Замлоєні води липня,
Рястом липнуть до шкіри.
Скажи мені – чи були ми
Літом… Щасливими?
Де вітер гойдає колосся,
А небо пливе в туман –
Чи літо нам посміхалось?
Чи був це лише обман?
Тягучий липневий шепіт
Загус на розкритих квітах.
А час прокладає свій шлях –
В руїнах лишаючи літо…
Цей текст народився в серпні – як тиха спроба зберегти останнє тепло
© Олександр Щербаков / 17.08.2024
© ЛІТОГРАФ, 2024
Усі права захищено. Публікація чи використання тексту без згоди автора заборонені.
ЛІТОГРАФ
