А насолоджуватись спокоєм так просто,
Коли напевне знаєш де кінець.
Ідеш у невідоме – ломить кості,
Неначе сам вдягаєш з терену вінець.
Воно цікаво і одночасно страшно,
Коли ступаєш у прийдешній день.
Якби ж то знати наперед, завчасно:
Веселих чи сумних співатимеш пісень?
Напевно знаєш тільки те, чого НЕ хочеш.
А що ти прагнеш? – важко то збагнути.
Щемить у серці, десь під ложечкою смокче.
Як не здаватись, а насправді бути?
А мудрі кажуть: "Сам керуй думками.
На що спрямований твій погляд, те й прийде."
Хто не прийняв науки сеї з молоком від мами
Глухих кутів, скла на дорозі не мине.
Мені б ліхтарик чарівний у руки,
Щоб підсвітити мій найкращий шлях.
І Ангели, щоб взяли на поруки,
Навчили розібратись у думках.
Мені б почути голос істиного Я
Без примхів его й витрибеньок серця.
Щоб зрозуміти де є Я, а де не Я.
І де дорога та, яка барвінком в’ється.
2.07. 2024
Оксана Шакун
