Мамо, ти вчила мене жити
Мамо, ти ніжність, ти світло і сила,
Ти найдорожча моя берегиня.
Вірно любила, завжди розуміла,
Навіть коли я ішов навмання.
Ти не тримала мене за рукою,
Давала можливість самому іти.
Вчила завжди лиш своєю головою
Думати, вибір робити, рости.
Ти не казала, що світ справедливий,
Але навчила не гнутись в біді.
В кожному слові – підтримка і диво,
В кожному погляді – сонце й зірки.
Пам’ятаю, як вперше я впав,
Ти не підняла – лиш сказала: "Спробуй".
Так я дізнався, що шлях не легкий,
Але в мені є і сила, і спроби.
Ти не ховала мене від проблем,
Не затуляла долонькою очі.
Вчила дивитися в світ без прикрас,
Знати, що день не буває без ночі.
Ти казала: "Сумнівайся, шукай,
Не йди за натовпом – слухай лиш серце".
І тепер я умію стояти без страху,
Знаючи, що в мене в грудях – фортеця.
Дякую, мамо, за мудрість і ласку,
За кожне натхненне і світлеє слово.
Ти вчила любити, терпіти, творити
І головне – лиш своєю головою!
Де б я не був, що б не сталося в світі,
Я пам’ятатиму кожне з тих слів.
Мамо, для мене ти завжди – всесвітня,
Вічна любов і найкращий мій дім.
Карпець Ростислав Ігорович
