Манекен

Я люблю людей
Та
Трішечки по-своєму

Некроєно
Під себе не ганяю
Я ниток на це не маю

Та хто ж то я така,
Щоб залазить в чужу душу
Наводить там порядки
Та тримати свої ланки

Ні, не змушую коня
Провозить мене пів дня
Ні, не змушую дітей
Позбавитись своїх ідей

Поодинці
В стороньці
Ну не лізь же
Ми не на одному боці

Чомусь,
на супереч словам

Мене ріжуть
Шиють
Кроють

Ліплять

Манекен для них я
Геть пустий, німий, без зору
Хочуть так,
позбавити мене позору

Для чого манекену сцена?
Будь проклята буденна сфера

Де люди
Всі живі
Крикливі
Наглі

За голосом своїм не чують
Без окулярів геть не бачать
З набитим его –
все для них пусте

Згоріла сцена
Палав їх час
Без манекена
Білого
В зимовий час