Марево

Йшов колись по полі я,
Аж тут здибав козака..
Як би ж то в місці,
чи в мирний час,
Я б спочатку на свій зір не мав образ.
Став я тоді мов стовпом
Повз ним відчув себе гномом.
Голова в мене вже кипить,
І він дививсь на мене,та мовчить.
Піт вже втричі по мені,
А він мені:"йди сюди"!
Серце тьохкає, та рветься до пісні,
А той козак: "готов тут всіх
Ми всі вже в полях.
Задовго , за цим всим спостерігали,
Та з неба, по домові , до землі,
білети гуртом усі і взяли !"
А ще він тоді сказав таке:
" Готуй усіх – Хмельницький йде!"
Після цього, зовсім за стовпів.
Бачу це і чую все,
А в голові не вкладається усе.
Чи погано так мені?
То дах зриваэться ? А може це вісні?
Коли піднявся від землі,
Відчув відразу ,що мабуть ні.
Зверху бачив чуб,
Під мишками відчув натиск рук.
Сльоза моя, йому на чоло упала,
Мене до тями відразу повертала.
З криком:" З нами козаки!"
Я біг не довго, до " Біди".
Біда- хлопчина хоч куди,
Закрив мені рота: " Замовчи!
Не з нами! А ми і є козаки!".
Хвилин п’ять йому я намагався пояснити.
А сам назад дивився деж їх могли подіти .
І вже надію почав втрачати,
та швидку для себе виглядати.
Аж помітив що усі зависли в тишині.
Лише на полі що навпроти,
Під барабани у строю,йшли.
Йшли загони майже в тисячі!
Тіло холодним потом обливалось,
Серце билось неначе не в собі.
Душа кричала- вже не від болю!
Хотілось бігти лиш до бою,
Хотілось завершити усе!
Всіх, козацьким духом протягнуло,
Бригада в бій ще один іде!
І злились войни поколінь, і було гучно.
І було так, що ворог не витримав навал
І біг, й ховався наче білка у дуплі,
Не всі до бігу були спритні,
Тому і з поля бою не змогли добігти.
Хтось лежав , вже не зовсім при собі.
А хтось з піднятими руками,
На колінах без броні.
Кричали" Слава Україні"
Щоб мати шанс залишитись живими.
Такі атаки, по всіх напрямках пішли.
І скрізь були результати лиш одні:
Ворог впав та був розбитий.
Сатана з чортами припали до землі.
Перемогу українці святкували,
Та козакам пісні про них співали.
Нарешті мир, й до нас дійшов.
І ми радіти стали всі гуртом.
Андрій Долгополий