МАЯК
/В пам’ять про чоловіка/
ЗавждИ писала я свої віршІ…
Мій таємничий світ, який ти знав.
Вони, мов крик зболілої душі,-
Дбайливо їх у зошити збирав.
Був ти відвертим і мені ні в чім
Не створював ти жодні перешкоди.
Я дуже добре знала, що наш дім,
Це сховище від смутку і негоди.
Ти не боявся, що я правду скАжу
У вистражданому вночі віршІ.
Знав, що на серці каменем не ляжу
І не розквітну тереном в душі.
Без тебе нЕсла непотрібні речі,
І розуміла, що на осліп йду.
Лише, коли твої відчула плечі,
Переконалась – в прірву не впадУ.
Тоді, давно, коли ти стиха мовив,
Люблю тебе – спокійно стало так,
Неначе в темнім і бурхливім морі
Ввімкнув свій вогник рятівний маяк.
На небі вирішили – досить буде
Нам жити вже щасливими людьми.
Покликали тебе…Тепер ввімкнути
Нема кому той вогник у пітьмі.
22.05.2017 м.Львів 505
Христина Пелікан
Христина Пелікан
