Серед хвиль чужого океану
вутлий човничок тривку земного
шлях торує до берега свого.
Дно здирають коралі обману.
Ген за зорями мріється вічність,
чорнотіння космічного спокою.
Якоріє маяк з-поза обрію,
обіцяючи теплу самітність.
На хвилинку спиняюсь. Вдихнути.
Від штормів відсапнутися треба.
Поцятковане хмарами небо
біль вгамує. Чи зможе почути?
Лиш дещицю спочинку, – фугасну
перетерпіти підлість треба.
Я її відпущу. Десь до неба.
Але й правду повідаю. З часом.
Ясуватиму* чесно-криштальну,
відкричу в космос біль і образи.
Маяки – вбережуть від зарази –
всяк, хто знав мене й знає. Справжню.
Всі, кому віддавала відверто,
йшла назустріч, розхриставши душу
Ви пробачте, не хочу, а мушу, –
бо наразі застебнута вперто.
Бо в пекельній інтризі інферно**
переломлено радість і щирість,
перекручено дружбу і вірність.
Чи те все віддавала даремно?
Хай у ранах мої ноги босі
Хай облудно оббрехано й вміло.
Те що є у мені не зміліло
Що було, воно є ще і досі.
2023, Індія
©
*Ясувати – розповідати
* *Інферно передостаннє коло перед пеклом. Згідно з середньовічними розповідями, саме з цієї частини пекла відьми найчастіше викликали духів, які допомагали їм робити їх брудні справи.
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ моїм Маякам.
Марина Акрам
