Мені би дочекатися весни,
Коли навкруг почне все цвІсти.
Піду тоді у поле, де ми ще дітьми,
Ходили разом і збирали квіти.
Пройдусь по тих місцях у самоті,
Де від людей любов юну скривали.
Тоді булИ ми іще надто молоді,
Та смак кохання щирого пізнали.
Візьму з собою фарби і мольберт,
Змалюю сонце в небі неозорім.
А пам’ять намалює Твій портрет
Й ті карі очі, що любові були повні.
В промінні сонця, між квітучих трав,
Між дорогих, для серця і душі, просторів,
На полотні відтворю образ той,
Котрий забути й досі я не в змозі.
Мені би дочекатися весни,
Торкнутись босо рідного порогу.
Напитись чистої криничної води
Й торкнутись Твоїх уст…
Хоча би в сні благому.
Ольга Паньо
26.01.2023р.
Ольга Паньо
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
