Мені б те щастя, що весна принесла
На своїх крилах, білосніжних й срібних.
Вже ось нарешті та ріка Любові скресла,
Чому Життя кидає в обійми непотрібних?
Ні ти, ні я щирими не були.
В коханні ми губились, мов у тумані.
Зійшли з шляху, щоб спам’ятатись в каятті.
Не ми перші, не ми й останні.
Наш Гріх, якого ми плекали, мов Дитя,
Щоразу ріс та не знав зупинку.
І ховала від очей чужих пітьма,
Коли тіла єднались в любовнім поєдинку!
Минулось щастя. Осінь дощами заридала,
Не були ми коханими, лише здавалося.
Я у піснях свій біль розлуки тамувала.
Надіюсь, що назавжди ми розпрощалися…
24.07.2022
Мотря Рутенія Черлена
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
