Мені країни іншої не треба,
Не треба моря, пустелі не треба.
Занесло мене на східну землю,
Та що ж це даремно?
Не милі мені пальми, не милі дівчата,
І де тут на стовпах журавлів зшукати?
Немає тут Десни, нема зими та свята,
Тому життя тут, як без своєї хати.
Прийшли на мою землю кляті кати,
Щоб зруйнувати, зґвалтувати та знову панувати.
А що мені, а чи я чогось вартий,
Коли сиджу у мирній, ситій хаті?
Поки люди віддають життя за батьківщину,
Як же я роблю, до сліз несправедливо.
Іди хоч зараз купатися на морі,
Де не летять снаряди над моєю головою.
Не підриваються на мінах діти, люди,
Більш-менш спокійно, навіть не усюди.
Можливо, є моя вина, можливо, і немає,
Та жити тут навіки я не стану.
І поки тут, не на батьківщині,
Мої очі дивляться на Київ.
Якщо спитають, де центр мого світу,
Я покажу на карті рідну Україну.
Мені країни іншої не треба,
Якщо би тільки бачити чисте, рідне небо.
Нікіта
