Мені уже багато літ
І внуків бавлю я щоднини
Та пам’ятаю я твій пліт
І як придумував причини
Та й руки ніжні пам’ятаю
Що гріли у тяжкі часи
Волосся, у яке вплітаю
Квітки, що досі мокрі від ранкової роси
Твій сміх гучний , що на весь сад лунав
Такий дзвінкий та рідний наче сильні плечі
І як тебе я під вікном гукав
Коли обдумував про наші спільні втечі
Хотів втекти з тобою я навік
Щоб кожної днини прокидатись із тобою
Щоб відкривши очі , я бачу пару повік
Які до країв наповнені любов’ю
Я вічно хотів із тобою втекти
Щоб твій аромат завжди був на моїй куртці
На жаль, я не здійснив своєї мети
Коли я зміг , то ти була вже у весільній хустці
Я бачив очі твої , такі пусті ,
що не горіли зовсім
Востаннє бачив коси твої густі
Як я без тебе впораюся в осінь?
Тоді скажи мені , прошу ,
як я без тебе зміг би жити
Якщо цікавить , як іще тоді живу
Бо обіцяв тебе усе життя любити
Бо хочу передати внукам свої помилки
Нехай спішать , бо час їх ждать не буде
Скажи про почуття , якшо горять прожилки
Інакше вона навік про тебе забуде
І навіть якщо вона теж тебе любила
І навіть , якщо її серце билося разом з твоїм
Вона від очікувань до тла згоріла
У неї не лишилось жодних відчуттів
І ось пройшло уже багато років
Мої онуки зібралися навколо
А я сиджу , розказую їм про усі ці кроки
І душа немов грає в соло
Бо знаєш , без тебе усе завмирає
Усе чекає , коли я побачу твої очі
І серце навічно помирає
Без тебе я не люблю ночі
Вони пусті , у них нема життя
Вони холодні та на смак як кориця
І чути тільки ніби каяття
А відчуття немов співає птиця
viadin
