Зараз в легенях дим,
Я не відчуваю слів.
Не можу щось додати, пояснити,
В мене відібрали дім.
Оппалена тканина висить поміж вікон,
Сюди прийшла вона,
Та чия коса блищить перед очима,
Зараз її називають війна.
На дідовій машині палає мотор,
Центнер болю за вікном,
Шлях людей досі не визначений,
Але кожен з нас як той Гідеон.
Нещадно ворога рубити,
Тонни крові пролити,
Такі реалії спіткають зараз тих,
Хто дає нам можливість жити.
Остання мить непередбачувана,
Можливість сміятись втрачена.
Не страшно перетворитись на безхатька,
Страшно більше не побачити свого рідного батька.
Сльози від болю руйнують,
Хороші новини це ніби вже доза.
Дощ омиє рани, але вони не затягнуться,
Безповоротня метаморфоза.
Остання затяжка і спогади,
Вони так заманюють.
Апатія та стресс це лише верхівка,
Але досить довго мізки підпалюють.
Нарешті дим покидає легені,
Моє все це чекати на диво.
Хочу протягнути руки вперед і сказати тобі:
"Скоро усе закінчиться, чуєш мене, Україно?"
yganai
