Під лісом казковим озерце чудове
Розкинуло води свої.
Там квіти чарівні рожеві і білі
Розкрились в ранковій імлі.
У квіточці милій, пахучій, чудовій
Маленьке дитятко лежить.
Від холоду ночі, сріблястих росинок
Воно бідолашне тримтить.
Яскраве і тепле, з проміннячком довгим,
Над озером сонце зійшло.
Дитятко зігрілось, розправило крильця,
Нектару краплину знайшло.
У дзеркалі озера, наче в люстерці,
Побачив метелик себе.
– Який же я гарний, краси неземної!
І небо пасує мені голубе.
Тонесенькі крильця, немов кришталеві.
На них візерунок з усіх кольорів.
І тільце точене, і вусики рівні.
-Я буду ,,Родзинкою" всіх вечорів.
Кружляв він над озером, над квітниками.
Він пару собі відшукати не міг.
– Та дуже погана, товста, сірувата.
А та довжелезна і має сто ніг.
– Мадам, ваші смуги гидкі і ви схожі на зебру
І поруч я з вами не хочу сидіть.
А ви вся у плямах, брудна і не вмита.
Ви ,Божа корівка? Геть звідси летіть.
У небі побачив він пташку яскраву.
То Райська пташина у небі літа.
Дурненький малий закохавсь до безтями,
Полинув до неї. Він щастя шука.
Скінчилося щастя, раптово, зненацька.
Пташина не може любити його.
Спіймала, ковтнула, лиш крильця лишила.
Такий був кінець у хвалька одного.
Шпак Тетяна
