Метіль

За вікном давно уже метіль,
Мовчить безмежний зимній час.
А моє серце ще не згасло,
Не потьмянів його вогонь і гнів.

Мої думки змінились в мить,
Холодні, як той вітер зимній,
Важко щось сказати вголос,
Та знаю я одне напевно:
Моє серце не погасне,
Його вогонь в мені безсмертний.

Згадую ті всі моменти,
Коли міг посміхатися і радіти.
Як легко було серцю жити,
Як полум’я горіло влітку.

Та біль осіла, наче попіл,
Затьмарила неначе димом мої почуття.
І кожен спогад, мов крижинка,
Тане в тиші душі моєї.

Холодні стали вже думки,
Мороз малює їх у серці.
Та, незважаючи на лід,
Мій внутрішній вогонь не згасне.
Він горів і буде ще палать.
Костянтин Мазурак