поїзд. плацкарт. сонце лишає обрій.
у нас з моїм містом стільки дурних історій.
і хоч зараз ми двоє такі дорослі,
воно не змінилось зовсім
і я не змінилась зовсім.
поїзд. плацкарт. третя година ночі.
іти його вулицями – усе, чого хочу.
чашка кави гріє родимку на долоні.
ми побачимось вранці — щасливі і сонні.
місто моє знає мене краще, ніж мóї колишні,
місто бачило мене у мóї найгірші тижні,
місто поїло бульйоном із викрутки й "оболоні",
витирало сльози в гуртожитку на балконі.
місто бачило мене у мóї сімнадцять,
вірило у мене більше за всіх — мало рацію.
знає, як гірко і болісно давалась розлука з ним,
знає цей клятий присмак і запах війни.
місто чекає, хоч втомлене і побите,
і я біжу до нього, лечу до нього і їду.
як би нас двох за цей час не скалічило,
я любитиму його вічно
і пам’ятатиму його вічно.
поїзд. плацкарт. попереду стільки всього невідомого —
це так мало хвилює, коли ти нарешті вдома.
ранок. перон. помалу світає.
поїзд прибуває до Миколаєва.
Бешкет
