Милуюсь погодою й негодою

Думаю... Неповторно жити в Україні.
Тут прижилися всі чотири пори року.
Сонячне проміннячко кидає свої тіні
Та додає впевненості кожному кроку.

Дивлюсь... На небокраї немає зірок
Й місяць пропливає в нічній темноті.
Зачинив зірок - красунечок на замок
І володарювання обходить на самоті.

Спостерігаю... Змінюється погода.
Наступає осінь. Листопад – на порозі.
Тепер у нас буде романтична нагода
Побачити опале листячко в паморозі.

Бачу... Вже небо пропливає осіннє
Над красунею – українською землею.
Яке ж воно – синьо-голубе й безкрає.
Небеса манять кожною своєю зорею.

Йду... Стугонять поруч мене вітри.
Несуть, як билиночку, в чистому полі.
Здаля чути їх співи – вітрові оркестри.
Пригинають додолу дерева, що кволі.

Стою... Біжать наді мною хмаринки.
Низько опускаються додолу з дощем.
На травичці давно не було й росинки.
Зраділа йому. Не ховаюсь під плащем.

Біжу... Назустріч виглянуло сонце
І проміннячком веселим зігріло мене.
Українська природо, ніжна чарівнице:
"Щиро вдячна тобі, рідненька, за все!"

Радію... Милуюсь погодою й негодою,
І всім, що тільки є на українській землі.
Горджусь рідним народом, свободою,
Тим, що тут життя було дароване мені.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко