Край осені багряного дощу,
Зустрілися минуле і майбутнє:
Тебе поперед себе не пущу!
Моє все пережите незабутнє!
Тобі ще рано, не біжи вперед,
Не розганяй вітрами переспіви.
Хай ще не розлетиться очерет,
Як вітру незбагненні переливи.
Спинись на хвилю, сповільни свій біг.
Бо в поспіху твоїм немає змісту.
Хай в твоїм серці квітне оберіг
З яскравого минулого намиста…
Я не спинюся, я уже гряду!
Я по землі крокую впертим кроком!
Все пережите в скриню покладу,
Погане все забуду ненароком.
Бо я вже тут, вже не спинить мене!
За мною линуть мрії й сподівання.
Залишиться пережиття сумне
В минулому, попереду світання!
Тай розійшлись… У кожного свій шлях,
Комусь лиш спогади лишились і зітхання.
Когось зігріє ніжність у думках,
Омріяні здійсняться сподівання.
Минулим, мабуть, жити нам не варт,
Хоча важливе варто пам’ятати,
І кожну мить, злітаючи на старт,
Прожите нам не треба забувати.
Юлія Посполіта Левченко
