Мить

І знову сльози на моїх очах,
Та я не плачу, я лише сміюся.
Ще посмішка лишилась на вустах,
І спогад, як на тебе вперше я дивлюся.

Як хочеться сказати щось просте,
Читати безумовні вірші,
І покликом увірватися в своє,
Маленьке, невгамовне місто.

Чи то прокинутись зрання,
Де сонне ще твоє волосся,
Босоніж бігти навмання,
Росинки, щоб торкались сонця.

Та ми впадемо десь в гаю,
Де квіти заплетуться в коси.
Щасливі босі ми у двох,
І радість зупинити ми не в змозі.

Як добре цю відчути мить,
Де час для тебе вже не мав кордонів.
Це ніби ти зустрів маяк,
Який веде кораблі долі.

Ми бігли далі, що є сили,
Щоб від землі так відштовхнутись.
Коханим бути, відчувати крила,
Крилатим бути сонцю усміхнутись.
Михайло Рудас