Живемо у світі жадібності, злості, ненависті.
З одного боку — все це.
А з іншого — добро. Тепло. Затишок, який здатен зігріти навіть найвтомленішу душу.
Але…
Хіба не цей бік варто обирати?
Добро чи зло?
Добре чи погано?
А хто вирішує, що є добром, а що — злом?
Я не говорю зараз про крайнощі.
Я не беру до уваги найжорстокіше, на що здатне людське тіло:
Війна. Насильство. Вбивства.
Бо що може бути гіршим, ніж забрати життя в того, кому його подарував Всевишній?
Гірше — забути про близького.
Пройти повз того, хто просить про допомогу.
Відвернутися від того, хто сподівався. Вірив. Чекав.
Ударити того, хто довіряв тобі більше, ніж собі.
Ранити поглядом.
Словом.
Або мовчанням.
А потім… сміятися.
Сміятися з тих, хто намагається змінитися.
Хто з останніх сил бореться за себе — а у відповідь чує насмішку.
А може, гірше — це судити?
Судити вибір. Вчинок. Шлях.
Засуджувати рішення, яке людина прийняла, бо не знала, як інакше.
Що тоді справді має значення?..
Можливо — вибір?
Простий. Невидимий.
Вибір, який ми робимо щосекунди.
Ти вже зробив вибір — читати ці рядки.
Ти зробив крок.
Крок до себе. У глибину.
Ти можеш піти. Можеш забути.
Можеш сказати «це не моє».
Але ж ти вже зробив вибір — залишитися.
І, можливо…
саме в цьому — твоя сила.
Софіія
