Ми лежали у лузі між трав.
Шепотіла мені: „Я люблю”.
А я ніжно тебе пригортав
У безмежнім зеленім раю.
Ми хмеліли від запаху м’яти,
Від кохання, любові, тепла…
Нам хотілося світ обійняти,
До нас доля прихильна була.
Нам всміхалося Сонце в зеніті.
І траву колихав вітерець.
Ти чарівна, найкраща у світі.
Це був нашого щастя вінець.
Ми дивились в небесну блакить,
Зачаровані вдвох дивосвітом.
Берегли найпрекраснішу мить,
Подаровану сонячним літом.
Петро
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
