Час так невпинно проліта,
І знову вже пора в дорогу.
В військових доля непроста,
А я за кожну зустріч вдячна Богу.
Щоб хоч на мить торкнутися щоки,
Відчути ніжність губ і теплий подих.
Я завжди була б поруч, залюбки,
Та поки, в плани долі це не входить.
Ми маємо навчитися чекать
І берегти себе для нас.
Любов на відстані плекать,
Для нас ще настане наш зоряний час.
Ми маєм діждатись тієї пори,
Війна всеодно закінчиться.
Бо наше кохання дано нам згори
Лиш тільки чекати потрібно навчиться!
Алла Яценко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
