Біль, страждання, ненависть,
Ми пережили голодомори,
Пережили знущання —
То чому не можемо пережити це?
Нас ламали крізь століття,
У вогні, у тюрмах, на землі своїй,
Нас палили, кидали в могили,
Та ми вставали знову, як живі.
Ми — з крові тих, хто бився у повстанні,
Хто хлібом ділився у холодні дні,
Хто молився в тиші під іконами,
Хто не зрадив рідної землі.
Тепер знову дим і вибухи над полем,
Знову ворог хоче загнати нас в тюрму,
Але ми встаємо — і мов буревії
Готові стерти його в пилюгу й тьму.
Бо наша пам’ять — кістяк і сила,
Бо наші діди — то наш вогонь,
І ми пройдемо це, як проходили інше,
Бо в нас Україна одна на трьох.
На життя, на смерть, на безсмертя.
Микита Литвиненко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
