У вирі війни, на полі героїв,
Мужньо борються українці за свій край.
Незламні серця, як сталеві мечі,
Крізь вогні й бурі йдуть до перемоги в бою.
Із сонцем на горизонті, з вогнем у серці,
Крокує народ, щоб здолати супротив.
Бо волю свою, ніхто не відіб’є,
І крапля крові рідної, не буде зрадою.
Сплетімо мереживо мрій та надій,
Серцям нашим дамо вільний польот.
Нехай мечі мовлять, а не кулі люті,
За єдину Україну, за нашу свободу.
Разом, як вітер в полі калини,
Ми шляхи свої пролягаємо в стрічки.
І нехай вороги від нас відступають,
Бо ми переможемо, ми віримо у це!
Тож хто б нас не здолати, хто б нас не зламати,
Ми стоїмо міцно, як скеля в затоці.
Україно, встаньмо, борімось до кінця,
І перемога буде наша, від Карпат до Криму та Донбасу !
О, українці, підніміть свої прапори,
Бо лише разом ми ,як велика сила земна.
І нехай мовчать зброя й війни глухі вибухи,
Бо ми здолаємо, ми – нашої долі витоки.
