Тобі, певно, важко мене зрозуміти,
Просто я -із Венери, а ти- із Юпітера,
Або із Марса -такий ж войовничий,
Завжди говориш словами окличними.
Яким шаленим космічним вітром
Занесло тебе на мою орбіту?
Я люблю тихе на вушко шептання,
Ти ж ,мов у рупор, кричиш про кохання.
Я люблю Бейліз неквапом спивати ,
Ти ж дудлиш ром ,як справжніські пірати
Я люблю музику Шопена й Леграна,
Ти любиш Вагнера і стрічки з Джекі Чаном,
Вкрай не до ґусту тобі мелодрами…
Віддаєш перевагу бойовикам із Ван Дамом…
Запитую знову і в люду ,і світу-
Що ж поєднало наші орбіти?
Коли в твоїм космосі дні повного штилю
Тоді ти стаєш таким ніжним і милим…
В обіймах твоїх мені тепло й затИшно,
Смакуєм разом лікером із вишні.
Як твою войовничість цілунком впокорю,
Стаєш ти мені тоді лагідним морем,
І зорі ,як квіти ,до ніг ти кидаєш…
і пристрасно шепчеш,як ти кохаєш…
На грішній Землі, голубій цій перлині,
Кохання з’єднало дві орбіти в єдину…
Зоряне сяйво і дощик космічний
Поєднує в ціле нас, протирічних.
Та все ж у дні буденних експресій
Своє п’ю латте ,ну а ти – еспресо.
Наталя Римар
14.02.2023
Наталя Римар
