Мова їх

Чому ти постійно в навушниках ходиш?
Запитав голос в моїй голові.
А як не ходити? пролунало у відповідь їй.
Я постійно чую ці вирази:
"как дела?", "а что делаєш ти?"
Я постійно чую цю мову,
Що вже позабути слід.
Я чую і згадую їх,
Згадую тих, кого вже не побачу,
Згадую тих, хто вже не міг говорить.
Я згадую тих, хто за мову мою погиб.
Ця мова несе руйнації,
І смерть принесла в мій дім.
Ця мова в моєму тілі
Відчувається як фізичний біль.
Мені боляче, мені страшно,
Я не хочу знов і знов чути їх,
Не хочу згадувать, не хочу просить
Знов перейти на мій бік.
Я вже не прошу мене розуміть,
Я втомилась від цього лайна.
Втомилась чути одні і ті самі слова:
я нацистка,
"це не на часі",
розколюю суспільство я.
я западенка- з Харкова справді,
Та це лиш маленька деталь.
Огида мені,
Я ворог народу.
Війни не бачила я.
"Чому не на фронті?"
"А давай на нормальному."
"Не понимаю єтого я."
"Чего прикопалась с єтим ко мне?",
"К чему нужен весь єтот бред?"
"Це мова предків",
"Це мова батьків".
"Я просто до цього звик",
Це вся методичка,
Чи я щось забула?
Прошу нагадайте мені!
Повторюйте знову всі ці слова,
Забудьте про наслідки дій
І націю нашу у прірву із цим несіть.
Вікторія