Мовчи

Мовчи, слова – це зайві духи,
Виходять злістю у ліси.
Чи то сумління бʼє у груди,
Чи то кохання голоси?

У лісі грізному згубились
Напамʼять вивчені роки,
В пітьмі у стежці розгорілись
Слізні, невизнані кроки.

І гонихмарник змовк під дубом,
Він чує шепіт всіх вітрів.
Вони проводять вірним гудом
Мовчання – кривду почуттів.

Там гілля тягнеться як мова,
Загусті ночі – як мотив.
Де клявся хтось у вічність слова,
Там й втратив те, що сам схопив.

Мовчи! Бо правда – не для слова,
Вона палає без вогнів.
Для неї тиша – вже розмова,
Не треба жодних голосів.
Хавжу Марія