"Можливо, лишити себе і не зможу саму "

Можливо, лишити себе і не зможу саму.
Так полюблю тоді літо, осінь, зиму і весну.
Полюблю не м‘ягке шовкове волосся,
А літневого поля жовте колосся.
Полюблю ромашки, кульбаби, тепло,
Не сміх і обійми, а пташки крило.
Полюблю безкрає блакитне небо,
Що покриває моє полотно.
Полюблю трави, бджоли, мед і комах,
Просто злечу в уяві, як птах.
Полюблю не голос, а тишину лісу,
Не тіло, а форму дерев, та не бійся!
Можливо, лишити тебе не зможу саму,
І скуриш сигарету ти й не одну.
Я все одно полюблю осінній дощ, сирість і листву,
Барви дерев і каву, щоранку,
Яку вип’ємо з тобою на ґанку.
Не швидкість ніг, а стук годинника на стіні,
З надією будем чекати наступні дні.
Лиш би не бути з собою на самоті.
Можливо, лишити себе не зможу саму,
Тоді лиш би відчути сніжинку одну.
Холод, мороз і зорі на небі,
Не твій холодний погляд, а завірюхи великі й шалені.
Гори снігу, санки, ялинки,
Лиш би не чути твого серця зупинки.
Тепле какао з молоком і зефіром
І під ковдрою спати, не дивитись ефіри.
Лиш би відчути знову те саме,
Замість питання "що є між нами?"
Просто заснути й не попасти в кайдани.
Можливо, лишити себе з тобою не зможу саму,
Так полюблю таєння снігу, цвіт і весну.
Лиш би не посмішку твою,
Полюблю перші квіти і буду радіти.
Знаєш, та мені уже все одно:
Любити мені тебе чи себе,
Бо настане літо, а за ним осінь і зима.
І лиш коли тебе лишу з собою я,
В душі знову розцвіте кохана весна…
Daris