Війна прийшла на нашу землю,
Руйнує дороги й хати.
Ми зрозуміли сутність болю,
Хочеться кричати й мовчати.
Дим піднімається над полями,
Де ріс запашної пшениці колос.
А зараз там воїни, мов на лезі,
Тримають оборону й чують рідних голос.
Сльози матерів, журба в очах дітей,
Розлука болісна, спогади тяжкі.
А в серцях наших – любов і віра,
Що прийде мир, минуть ці дні важкі.
Ми не здамось, бо сила в нас жива,
І кожен з нас готовий все віддати,
Щоб вільна Україна знову встала,
Щоб квітли рідні міста й села.
Ненько Україно, тримайся, не впади,
Вогонь надії в нас горить завзято.
Бо за свободу, за наші права
Ми будемо боротись до кінця.
Ми відбудуємо все, що ворог знищив,
Засіємо поля й квіти в лузі.
І в наших серцях знову мир засвітить,
І настануть омріяні радісні дні.
Софія Дмитрієва
