Сидячи в темряві, на підвіконні,
Слухаєш потяг десь в далекій стороні.
Вітер з листям грається, і зносять думки; в твоїй голові, пропадають усі запитання, усі ті думки, що в серці так боліли. Вітер їх зносить, і дає тобі спокій на самоті. Цей момент, коли ти розумієш: живи, живи цією миттю… Адже повернути її більше не можливо; не женися за майбутнім —життя тут і зараз. Жаль, що іноді ти не бачиш цього, тому сльози ллються градом коли надія ховається в глибину твого серця. Не ховай, не зациклюйся на цих думках. Головне памʼятай: живи цією миттю, бо вона єдина, мов тінь не вловима, вона минає, залишаючи тільки спогад.
Квітана-Марія
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
