Гроші — це вічність, що в руках миготить,
Від крем’яних ножів до крипто-дзеркал.
Історія їх — це історія боротьби,
Де кожен рубіж — то новий фінал.
У Вавилоні вони були мірою зерна,
У Римі — мечем, що рубав світ навпіл.
А Гетьманщина карбовану гривню дала,
Щоб вільний дух України не вгас, не застив.
Кожна монета — це вік, це епоха,
Це кров, що текла через тисячі літ.
Це Шевченко, що в кайданах мріяв про волю,
І Франко, що знав: без грошей прогресу нема.
Але ж гроші — це лише відблиск, тінь ілюзій,
Як золото Мідаса, що стало прокляттям.
Вони будують імперії, руйнують держави,
Але не купують щастя, любові, тепла.
Сьогодні вони — це цифри на екрані,
Це біржі, де мільйони зникають в мить.
Це крипта, що стала новим обличчям свободи,
Але й новим викликом для наших душ.
Адвокатський мантєлет — це теж про гроші,
Бо правда без них часто мовчить у кутку.
Але я знаю: закон — це не просто папір,
Це справедливість, що має бути в руках.
Так хай же гроші служать не для рабства,
А для творення, для світла, для діл.
Бо кожна гривня, долар чи біткоїн —
Це лише інструмент, а не мета життя.
І якщо колись історія знову спитає:
"Чи варті ви були свого часу, своїх сліз?" —
Нехай відповіддю буде не злиток золота,
А щире серце, що знає ціну всім грошам.
Дмитро Зенкін
